Ми зараз постійно чуємо про інформатизацію суспільства і школи. Створюються різноманітні служби, прийняті закони України «Про інформацію», «Про національну програму інформатизації» і т.п. В той же час основними сховищами і розповсюджувачами набутої інформації у селі залишаються бібліотеки.

Я не стану детально формулювати дане питання, доводити його важливість і вводити у його зміст, оскільки з усім цим можна ознайомитись із циклу моїх статей у часописі відділу освіти «Освіта Краснопільщини» за 2010-2012 роки. Там же окреслені і проблеми, і можливі шляхи їх вирішення. Щось вдалося зрушити з мертвої точки, а щось залишається на місці і сьогодні. Тому зараз зупинюсь на 2 вже згаданих у часописі взаємопов’язаних проблемах:

1.    Вчителі не забезпечені методичною літературою, учні – навчальною, пізнавальною, всім користувачам не вистачає довідкової інформації.

2.    Більшість бібліотек давно перетворились в архаїчні склади застарілої літератури, до якої мало хто звертається, користувачі відвернулись від бібліотек.

Закономірно виникає 2 питання – чи потрібна нам така бібліотека-склад-архів, і як вирішити проблему забезпечення учасників навчально-виховного процесу необхідною інформацією?

Комп'ютеризація у більшості шкіл нашого району не торкнулась бібліотек. Програма комп'ютеризації сільських шкіл у багатьох місцях привела до наступного: якщо в школу поставлені один чи більше комп'ютерів, то вони найчастіше опиняються у секретаря, завуча, але ніяк не в бібліотеці. Потребу комп’ютеризації діловодства я чудово розумію і не спонукаю відмовитись від нього. Але західний досвід показує, що коли в країнах Європи починалася комп'ютеризація шкіл, а особливо підключення до Інтернету, фахівці дуже швидко прийшли до висновку: якщо в школі 1-2 комп'ютери, вони повинні стояти в бібліотеці. Знаю, що більшість з вас подумки обурились. Звичайно, це не означає, що ми повинні сліпо наслідувати західний досвід, тому про ці проблеми я й хочу поговорити більш детально. Як нам, у наших умовах, їх вирішити.

У даній доповіді медіатека – це зібрання інформаційних ресурсів (на усіх видах носіїв), спрямованих на забезпечення навчального процесу і виховної роботи.

Інформаційний центр (ШБІЦ) – це структурний підрозділ, що включає медіатеку, в якому створені умови для індивідуальної роботи з інформацією учнів та вчителів.

Яка ж роль медіатеки в освітньому процесі? Чи потрібні нам такі перетворення?

Медіатека в школі повинна мати значно більш широкі функції, ніж просте забезпечення інформацією навчального процесу. В першу чергу, це застосування інших технологій у навчанні, крім одержання знань в готовому вигляді і репродуктивне відтворення їх.  Саме на базі інформаційного центру, де сконцентровані всі інформаційні ресурси, дітей вчать не тільки знаходити, але й оцінювати, сортувати, перевіряти і відбирати інформацію, вчать навичкам формування будь-якого запиту, формам організації і представлення інформації. Лише фахівці БІЦ спроможні дати учню можливість індивідуальної роботи й індивідуальної підтримки в одному місці, де зібрані всі ресурси.

Років десять тому активізувався процес організації медіатек у школах України і проявились три основних варіанти їх організації.

Перший варіант, до якого поступово йдуть майже всі школи нашого району, базується на використанні навчальних комп'ютерних класів у школі. Медіатека як фонд непаперових носіїв інформації створюється окремо від бібліотеки і знаходиться, як правило, у веденні вчителів інформатики. Зав. медіатекою – вчитель інформатики.

Відповідно до цієї моделі в школу надходить навчальний комп'ютерний клас і деяка кількість навчальних комп'ютерних програм на компакт-дисках. Все це хазяйство природним шляхом потрапляє в руки вчителя інформатики.

У цій ситуації в школі виникнуть два інформаційних центри: один, вузько спеціалізований, при кабінеті інформатики, і другий, можливо застарілий і неповний – при бібліотеці, тобто по суті – жодного повноцінного. Більш того, комп'ютерний клас у другій половині дня буде найчастіше простоювати.

Ефективність роботи таких структур, на мій погляд, низька. Це обумовлено такими причинами:

1.    Інформація з одного питання чи предмета фізично знаходиться в двох різних фондах і не можна одержати огляд повного спектра наявної інформації. Оскільки комплектування книжкових і медіа-фондів ведеться різними людьми без координації, тому немає загальної картини інформаційного фонду школи і загального інформаційного середовища в школі.

2.    Учителя-інформатики не можуть виконувати роботу фахівців-бібліотекарів по правильному складанню зведених систематичних каталогів CD, що не забезпечить вільний доступ до інформації, яка в них знаходиться. Та й не зацікавлені вчителі інформатики у поповненні фонду з інших питань, окрім свого предмета.

Друга модель, (так званий «шведський варіант»), призначена для нечисленних шкіл. Відповідно до цієї моделі навчальний комп'ютерний клас у першій половині дня використовується вчителями-предметниками для проведення уроків, а в другій – бібліотекою для індивідуальної роботи учнів.

Як це робиться у Швеції? Школа розміщує по сусідству бібліотеку з фондом на усіх видах носіїв і комп'ютерний клас. Суміжна стіна між класом і бібліотекою засклена. Клас має два виходи – у коридор і в бібліотеку. Коли в класі йдуть уроки, двері в бібліотеку закриті, а після уроків вхід у комп'ютерний клас тільки через бібліотеку. У самій бібліотеці знаходиться службовий комп'ютер.

Така модель організації шкільної медіатеки застосовується у Швеції для небагатих державних шкіл, особливо в провінції. Звичайно, в проекції на нашу сучасність він також може зазнати певних змін.

В цього варіанта також є свої недоліки:

1.    Потрібно виділити для бібліотеки приміщення в безпосередній близькості від комп'ютерного класу – не в усіх школах є така можливість.

2.    Комп'ютерний клас фактично переходить у руки одночасно двом хазяїнам: бібліотекареві й учителеві інформатики, і тут потрібне мудре керівництво, щоб зберегти необхідний баланс повноважень.

Третя модель базується на інформатизації власне шкільної бібліотеки, на створенні в ній комп'ютеризованого читального залу з виходом в Інтернет.

У таких бібліотеках збираються і каталогізуються матеріали на усіх видах носіїв, забезпечується можливість користувачам для індивідуальної роботи і максимально можливий доступ до інформації. При цьому вона повністю забезпечена комп’ютерами. Відповідно до цієї моделі комп'ютеризований читальний зал бібліотеки повинен бути пристосований переважно для індивідуальної роботи учнів і вчителів. Це не означає, звичайно, що він не може бути використаний для проведення уроків. Навпаки, якраз в такому варіанті, вчителям-предметникам найпростіше провести урок з використанням комп’ютерних технологій саме в читальному залі бібліотеки, а не підлаштовуватися під розклад вчителя інформатики. Відповідно до цієї моделі шкільна бібліотека перетвориться в повноцінний шкільний бібліотечний інформаційний центр з найширшим спектром інформаційних послуг, перераховувати які можна довго.

Головними перешкодами на шляху поширення цієї моделі в Україні є розкручена індустрія комп'ютерних класів та недостатнє технічне забезпечення (крім комп’ютерів потрібен і принтер, сканер, копір, і витратні матеріали до них). Адже у невеликій школі може просто не бути ресурсів для запровадження такого варіанта. 

Головне ж, на жаль, полягає в тому, що у нас до цього варіанта ні психологічно, ні професійно не готові ні вчителі інформатики, ні бібліотекарі, ні керівники шкіл.

Є й інші варіанти організації медіатек у закладі, які часто є модифікаціями або симбіозами вищеназваних моделей. Всі вони зводяться до одного – щоб забезпечити всіх учасників навчального процесу інформаційними ресурсами – не обов’язково накупляти тонни літератури, яка через певний час стає застарілою. Краще забезпечити доступ до актуальних джерел інформації всім учасникам навчально-виховного процесу.

Навіщо я все це тут розповідаю?

Та тому, що школа, яка має готувати дитину до майбутнього, чомусь поступово перетворюється у архаїзм минулого. Бібліотекар, який в першу чергу має бути медіаспеціалістом, провідником у світі інформації, має навчити читачів орієнтуватися у ньому, часто сам не володіє елементарними знаннями з інформаційних технологій. І в цьому винні не лише бібліотекарі (хоча і вони також).  Є бібліотекарі, які по можливості намагаються покращити і обслуговування, і всій професійний рівень. Щоб не бути голослівною, як приклад наведу бібліотекаря Ряснянського НВК: людина, яка рік тому практично не знала, скільки клавіш на мишці і яким боком її тримати, сьогодні активно використовує комп’ютер для роботи з учнями. Відвідуваність бібліотеки значно підвищилась, користувачі не вибувають. Зверну увагу, що це бібліотекар-пенсіонер без вищої освіти, а не молода дівчина. І комп’ютер у неї в бібліотеці далеко не сучасний і лише один.

Звичайно, не всі працівники у будь-які галузі працюють з великим бажанням і ентузіазмом. І ніхто цього не може вимагати від них. Тому в першу чергу керівник закладу має бути зацікавлений у перетворенні бібліотекаря у медіаспеціаліста. Одного бажання працівника занадто мало. Якщо не буде підтримки з боку керівництва, то годі чекати кардинальних змін. А підтримку керівництва видно хоча б по тому, як використовуються мультимедійні комплекти, які надійшли до бібліотек семи опорних шкіл. Гадаю, ці комплекти могли б стати початком створення інформаційних центрів.

І ще трішки про кадри.

Для сторонніх людей бібліотекар – це людина, яка видає книги. Вони й не думають, що це лише один і не найбільший із тридцяти його посадових обов’язків. І тут випливає ще одна проблема – що робити школам, в яких взагалі немає посади бібліотекаря? (хоча це стосується і тих, у кого бібліотекарі працюють не на ставку). В такому випадку одним із варіантів вирішення кадрової проблеми може стати введення посади інженера-електроніка, яка має певні суміжні функції і за типовими штатними нормативами може бути у кожному закладі. Тобто я хочу сказати (помріяти), що бібліотекар – не єдина людина, яка може працювати в інформаційному центі, адже значне розширення спектру послуг (в тому числі і платних), які надає бібліотека, одна людина у великому закладі може і не осилити. Все залежить від фінансових можливостей закладу і мудрого керівництва.