14 жовтня відзначається одне з найбільш шанованих свят в Україні - свято Покрови Пресвятої Богородиці, або, як зазвичай кажуть, "Покрови" чи "Святої Покрови".

Історія зберігає багато свідчень того, як вищою волею Пресвята Богородиця боронила наш народ, наше козацьке військо, надавала воїнам сил у боротьбі з ворогом. Саме тому в Україні свято отримало другу назву – Козацька Покрова і відзначається ще й як день українського козацтва.

Від часів Хрещення Київської Русі і до наших днів це свято духовно об’єднувало наш народ, живило його вірою у повсякчасне заступництво Божої Матері за людській рід, за мир і добро на нашій землі.

Козаччина завжди була однією з найяскравіших сторінок української історії, на славних прикладах якої виховувалося почуття національної самоповаги багатьох поколінь українців. Козацтво – звитяжна історія і велика гордість нашого народу, душа України, її надія і оберіг.

Тож в це велике свято учні 8 та 9 класів разом із вчителями школи вирушили до осіннього лісу, щоб відпочити і провести козацькі забави на природі.

Не поспішаючи, наповнивши свої рюкзаки тормозками, вирушили до осіннього лісу. Ми прийшли в гості до чарівної золотої осені. День видався погожий, сонячний, теплий. А вдалині грає дивовижними барвами осінній ліс. Кольори вражають своїм розмаїттям. У високому синьому небі пливуть білі хмарки.

Будній день - в лісі тихо. Яким гарним постав перед нами осінній ліс. Як заворожує він своєю красою. 

Осінній ліс радо зустрічає нас, привітно шурхотить різнобарвними листочками. Ми качаємось по сухому листі і радіємо, сміємось, обсипаємось ним. Краса зачаровує, і хочеться помовчати.Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. Дуже часто обабіч дороги траплялися нам червонасті мухомори. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід та грибів.

Де-не-де з-під опалого листя виглядають маслюки та опеньки. Як хороше, як гарно навкруги!

Прийшовши на місце нас розділили на загони і запропонували облаштувати свої курені та обрати отаманів. Відразу ж всі почали щось робити: одні готували місце під багаття, інші збирали хмиз, хтось рубав дрова. Загалом, «кожен був при ділі». Доки дівчата разом з класними керівниками готували смачний обід для козаків, вчитель фізкультури Придатко Микола Григорович провів цікаві конкурси-випробування для обох команд на чолі з юними отаманами: Лисенком Віталієм та Афанасьєвим Станіславом. Як і в справжніх козаків, дівчат до команди не взяли. У випробуваннях ми виявили свою витримку, мужність. Кожна команда намагалася перемогти, ніхто не хотів програвати. Випробування, яке викликало найбільше захоплення серед гравців - бій мішками, наповненими осіннім листям. Було дуже важко втриматися на лавці, коли йшов такий «запеклий бій». Інші випробування теж викликали бурю приємних емоцій в кожного члена команди. 

Доки хлопці змагалися, наші здібні дівчата приготували смачний плов, напекли смажену картоплю із сюрпризами: монетами на вдачу.

Цей захоплюючий похід залишиться назавжди в моїй пам’яті: безліч випробувань, море сміху та розваг, щире спілкування з ровесниками, відвідування осіннього лісу, а найголовніше – пам'ять про вільних козаків, які жили на Україні. Хотілося б бути гідними наших мужніх, хоробрих пращурів. 

Гарно в лісі, але час додому. Ми збираємо найяскравіші листочки і робимо з них букети, щоб принести у свої оселі. Осінь збудила в кожного з нас дивні, бентежні почуття. Ми йдемо щасливі, але мовчазні, на душі трохи сумно, хоч і чарівно. Завершити свою статтю хочеться віршем про осінь.

Учень 9 класу ТАРАНЕНКО СЕРГІЙ.