Всі ми знаємо, що наша Краснопільщина славиться своїми спортивними талантами. На цій землі було викохано багато видатних спортсменів. Одним із них був  Литвиненко Микола Максимович, наш уславлений марафонець, засновник і духовний наставник Краснопільського клубу любителів бігу «Явір». Ця людина віддала все своє життя спорту, чим і прославила не тільки свій рідний край, а й всю Україну. На власному прикладі він стверджував, що «Рух –це життя». Цей XIV «Осінній напівмарафон здоров’я» відбувся задля вшанування пам`яті Миколі Максимовичу. Нам, як членам історико-краєзнавчого гуртка, було дуже цікаво дізнатися більше про  життєву долю, кар`єру цієї талановитої людини, і тому ми звернулися безпосередньо до його дружини, Лідії Олександрівни. 

«Микола Масимович Литвиненко, переїхавши з Харкова в Краснопілля, почав займатися бігом. Його побачили на трасі, і йому запропонували зайнятися цим видом спроту професіонально. Пізніше він заснував маленький клуб, почав тренувати молодь. Потім перейшов до тренувань старшої категорії, літніх людей. Чудовий організатор, добра людина.» - Так розпочала свою розповідь його вірна дружина.

- Де та за яких обставин ви познайомились зі своїм чоловіком?

«Знайомство відбулося досить не звично. Ми познайомились на радіопередачі «Розрада», де транслювалися його вірші, адже він був досить талановитим, не побоюсь цього слова, поетом. Потім ми листувались протягом 9 місяців, дізнавались один про одного».

- Яке місце у його житті  відігравав спорт?

«Спорт, біг – це був єдиний сенс його життя».  

- Чи була спортивна кар`єра для вашого чоловіка тернистим шляхом, чи все вдавалось досить просто?

«Звичайно, нічого легко не вдається. Але, не зважаючи на всі труднощі, він став майстром спорту України. Безліч грамот і дипломів зберігаються вдома».

- Як часто Микола Максимович приймав участь у змаганнях?

«Ой, як змагання – так і поїхав. За все своє життя він прийняв участь у 60 марафонах, в більшості з яких був переможцем, або призером».

- Чи було у вас бажання підтримати свого чоловіка, якимись власними «маленькими подвигами»?

«Так. Він сам мене агітував для заняття бігом. Можна впевнено сказати, що в нього це вийшло, і я частенько робила пробіжки на стадіоні. На жаль, продовженню цього заняття завадила травма ноги…» 

- А чи не заважало захоплення спортом у сімейному житті?

«Ні, він- спражній трудолюб. Треба відзначити, що майже все господарство було на його плечах. Будучи майстром спорту, він був відмінним господарем.»

- Ви пишаєтесь успіхами свого чоловіка?

«Безперечно, я пишаюсь його досягненнями!»

- Щоб ви хотіли побажати починаючим спортсменам, щоб вони могли досягти хоча б підніжжя досягнень вашого чоловіка? 

«Розумієте, це дуже настирний труд, потрібно працювати над собою. Я сама намагалася займатися марафонським бігом, але він дається не кожному. Потрібна величезна сила волі і незламний дух, щоб досягти тих вершин, які були колись підкорені моїм чоловіком. Я пишаюсь Миколою Максимовичем!»

Лідія Олександрівна хотіла б видати книгу з його віршами і прозою. Багато з написаного М.М.Литвиненко подарував друзям і своїй дружині.